Спадкування банківського вкладу

 
 

Спадкування банківського вкладу




Спадкування банківського вкладу.


Відповідно до ст. 1228 Цивільного кодексу (надалі — "ЦК") вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті: склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі).
Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. № 492 (надалі — "Інструкція про відкриття рахунків"), встановлено, що фізична особа може зробити відповідне розпорядження банку щодо коштів, що їй належать, на випадок своєї смерті (заповідальне розпорядження). Якщо заповідальне розпорядження клієнта складається у формі окремого документа, то на ньому має бути зазначена дата його складання. Цей документ засвідчується підписом уповноваженого працівника банку й зберігається у справі юридичного оформлення рахунку (п. 10.15).
Відповідно до ч. 3 ст. 1228 ЦК дія заповідального розпорядження може бути повністю або частково скасована заповітом, складеним після того, як було зроблене розпорядження банку, якщо в заповіті змінено особу, до якої має перейти право на кошти фізичної особи — власника рахунку, або якщо заповіт стосується всього майна спадкодавця.
Частиною 3 ст. 1228 ЦК встановлено, що право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним (до прийняття нового ЦК грошовий вклад, стосовно якого було зроблено розпорядження банку на випадок смерті згідно з вимогами ЦК УРСР не входив до складу спадщини, відповідні свідоцтва про право на спадщину не видавалися і вклад спадкоємцю видавався безпосередньо в банку). Отже, для отримання вкладу, щодо якого вкладником було зроблено розпорядження банку, спадкоємцеві необхідно в порядку спадкування отримати свідоцтво про право на спадщину. Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5 (далі — Інструкція), передбачено, що свідоцтво про право на спадщину на грошовий вклад, щодо якого вкладник зробив розпорядження банку (фінансовій установі), а також на грошовий вклад, щодо якого відсутнє заповідальне розпорядження, після смерті вкладника видається нотаріусом спадкоємцям на загальних підставах (п. 220).
Таким чином, спадкоємцеві вкладника, незалежно від того, чи спадкування здійснюється згідно із законом, заповітом або заповідальним розпорядженням, необхідно звернутися до державної нотаріальної контори або до приватного нотаріуса за місцем відкриття спадщини протягом шести місяців із дня смерті вкладника з відповідною заявою. Відповідно до ст. 1268 ЦК спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, який прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців із дня відкриття спадщини він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину (за винятком окремих випадків відмови, передбачених ст. 1273 ЦК). Отже, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
У відповідності з п. 222 Інструкції нотаріус на прохання спадкоємців померлого має право зробити запит до банків (фінансових установ), страхових установ про наявність на ім’я померлого вкладів, страхових виплат.
Дозвіл на вклад
Виникає питання про істотні обставини, за наявності яких нотаріус може (але не зобов’язаний) видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу до закінчення строку на прийняття спадщини. Часткове роз’яснення з приводу цього питання закріплено в Інструкції, де п. 199 встановлено, що нотаріус до закінчення строку на прийняття спадщини може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі):
• на покриття витрат по догляду за спадкодавцем під час його хвороби, а також на його поховання;
• на утримання осіб, які перебували на утриманні спадкодавця;
• на покриття витрат, пов’язаних із повідомленням спадкоємців про відкриття спадщини;
• інших витрат, викликаних обставинами, які мають істотне значення.
Один примірник дозволу нотаріуса на одержання частини вкладу спадкодавця в банку (фінансовій установі) залишається в справах нотаріуса й підшивається в спадкову справу, а інший пред’являється банку.
Відповідне положення відображене й у п. 7.3 Інструкції про відкриття рахунків, відповідно до якого банк здійснює виплату вкладу (частини вкладу) спадкоємцю власника рахунку на підставі свідоцтва про право на спадщину або дозволу нотаріуса на одержання спадкоємцем частини вкладу спадкодавця, або за рішенням суду, незалежно від того, чи здійснюється успадкування вкладу згідно із законом, заповітом або заповідальним розпорядженням.
Отже, нотаріус не має права видавати свідоцтво про право на спадщину раніше, ніж це встановлено законодавством, але він може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу, при цьому лише спадкоємцеві, який прийняв спадщину.
Аналіз згаданого вище п. 199 Інструкції дає можливість зробити висновок, що дозвіл може бути виданий як на покриття вже понесених витрат, так і майбутніх витрат (на утримання осіб, які перебували на утриманні спадкодавця). І кожного разу нотаріусу необхідно пересвідчитися в істотності таких обставин.
Невирішені питання
Виникає питання щодо критеріїв оцінки істотності таких умов нотаріусом, оскільки як ЦК, так і Інструкція дають лише приблизний перелік істотних умов, і в кожному окремому випадку нотаріусу необхідно самостійно оцінювати істотність тих чи інших обставин. Незрозумілим залишається й питання щодо розміру сум на покриття витрат у кожному випадку, на які нотаріус має видати дозвіл, і можливого допустимого розміру таких сум. Законодавчого роз’яснення потребує також питання, чи може спадкоємець звернутися із заявою до нотаріуса про видачу дозволу на одержання частини вкладу достроково, якщо цей вклад згідно із заповітом або заповідальним розпорядженням заповідано іншій особі. Також виникає питання, яким чином нотаріусу, який видав дозвіл на одержання частини вкладу достроково, після закінчення строку на прийняття спадщини враховувати видану частину вкладу у свідоцтві про право на спадщину на грошовий вклад. Неврегульованим законодавчо залишається й питання, чи зобов’язаний нотаріус при видачі дозволу на одержання частини вкладу достроково повідомляти інших спадкоємців і отримувати їхню згоду. Усі перелічені спірні й недостатньо врегульовані питання спонукають спадкоємців звертатися до суду з метою захисту своїх спадкових прав.
На вклади також розповсюджується дія норм законодавства про обов’язкову частку в спадщині, право на яку мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) й непрацездатні батьки спадкодавця. Зазначені особи спадкують незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них при спадкуванні за законом. Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 р. N 7 при визначенні розміру обов’язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини, зокрема, право на вклади в банку (фінансовій установі), щодо яких вкладником було зроблено розпорядження на випадок своєї смерті, вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу. За згодою особи, яка має право на обов’язкову частку в спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. У випадку незгоди ця частка визначається з усього складу спадщини. Але можлива ситуація, коли вартість майна, охопленого заповітом, може бути значно вищою за вартість майна, не охопленого заповітом. Наприклад, спадкодавцем може бути складено заповіт або зроблено заповідальне розпорядження банку щодо вкладів у великих розмірах. У процесі оформлення спадщини й видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус бере до уваги й вартість спадкового майна, тому розмір вкладу може вплинути на розмір обов’язкової частки в спадщині. За таких умов обов’язкова частка може бути визначена нотаріусом із усього складу спадкового майна, включаючи і вклади в банку, стосовно яких вкладником було складено заповіт або зроблено заповідальне розпорядження.


Создан 17 авг 2009



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником